Різдво в українців є одним із найулюбленіших свят з давніх-давен. До нього готувалися задовго і проводили його по-особливому. Чимало народних звичаїв і традицій вже відійшли в минуле, але не втратили своєї унікальності, краси та незвичайності.
25 грудня в Україні святкують Різдво Христове. Ще донедавна за юліанським календарем його відзначали 7 січня. З 2023 року Православна церква України перейшла на новоюліанський календар та привела у відповідність відзначення свят та пам’ятних дат церковного календаря. Так ми стали святкувати Різдво Христове разом з більшістю країн Європи, де за усталеною традицією Різдво Христове передує Новому року, а не навпаки.
Як готувалися до Різдва?
З давніх-давен в Україні підготовка до Різдва була своєрідним магічним актом. Всіма силами наші пращури намагалися створити до цього дня у своїй домівці образ багатства, щастя, миру, спокою та затишку.
Як в Україні святкували Різдво: народні звичаї, традиції та особливості свята
Зазвичай, до Різдва як до одного з найбільших і найголовніших свят у році готувалися заздалегідь. Наповнена магічними діями, ритуалами, традиціями та звичаями була не тільки Свята вечеря і сам Святвечір, а й день перед цим. У підготовці до Святвечора головна роль відводилася батькові, як голові родини. Не менш важливою була і участь дружини та дітей, які докладали всіх зусиль та намагалися дотриматися всіх традицій і обрядів аби достойно зустріти першу зірку на небі, яка сповіщала про народження Христа.
Добування нового вогню
Ще зранку перед Святвечором ( 24 грудня) господиня приступала до приготування. Першою магічною дією було добування нового вогню. Вона діставала з покуття кремінь і кресало і ставши обличчям до сходу сонця та перехрестившись тричі викрешувала «новий вогонь» та розпалювала в печі 12 полін, які дбайливо зберігалися під піччю за 12-ть днів до Святвечора.
На столі має бути 12 страв
Коли вогонь розгорався господиня приступала до приготування 12-ти свят-вечірніх страв. Господиня варила:
- узвар;
- горох;
- квасолю;
- рибу;
- вареники;
- бараболю;
- гриби;
- гречану кашу з молоком;
- голубці з пшоном;
- коржі з маком;
- кутю з товченої пшениці.
В усьому господині допомагали діти і особливо старші. Вечеря на Святвечір була пісною і представляла собою найголовніші дари врожаю з поля, саду та городу.
На Святвечір все має бути вдома, а не в чужих руках
Поки господиня готувала святкову вечерю, господар оглядав худобу та все господарство, адже люди вірили, що на Святвечір все має бути на своєму місці і ніщо в цей вечір не має бути поза домом чи у чужих руках – позичене чи забуте. Всі члени родини також мають бути вдома. Вважалося поганою прикметою на Святвечір ночувати не вдома, бо «цілий рік будеш блукати по світу». В цей день також строго заборонялося сваритися.
Як мирилися з ворогами
Українці вважали, що перед Різдвом краще помиритися зі своїми ворогами, щоб у Новому році «було добре і в хаті, і поза хатою». Етнограф і дослідник українських народних традицій Олекса Воропай у своєму етнографічному нарисі «Звичаї нашого народу» описав цікавий український обряд. У ньому господиня напередодні Святвечора затикала клоччям всі дірки в лаві та промовляла: «Не дірки затикаю, а роти своїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік». Так українці образно «мирилися» зі своїми ворогами, адже всіх їх не могли знати в обличчя.
Дідух – найдавніший символ українського Різдва
Дідух — з’явився задовго до традиції ставити ялинку. Це не просто прикраса, а глибокий сакральний оберіг, що уособлює зв’язок поколінь, багатства та дух предків.
Напередодні Святвечора українці не снідали і не обідали, окрім малих дітей, старих людей та хворих. Перед заходом сонця господарі готували вівтар зі снопа жита, що був символом врожаю. Господар робив зі снопа «дідуха» і вносив його до хати та ставив на покуті під образами. Він вносив дідуха до хати з вітальним віншуванням:
– «Віншую вас щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекалися – від ста літ до ста літ – поки нам Пан Біг назначить вік!», – вітав присутніх у хаті господар.
Захист від злих сил
Привітавши родину зі Святим вечором господар ставив дідух на покуті під образами і клав біля нього ярмо, чепіги від плуга та хомут. Долівку в хаті він застеляв соломою, а сіно клав на покутній бік столу та робив копичку із сіна під столом. Поряд із копичкою сіна господар клав різне «залізяччя»: леміш від плуга, сокиру та гистик від держака. Діти по черзі торкалися цього залізяччя, щоб «ноги були тверді, як залізо». В передріздвяний вечір господарі таким чином захищали від злої сили всю господу не лише в цей вечір, а й на весь наступний рік.
Також під скатертиною у кутиках столу господиня розкладала по зубчику часнику, – «щоб злу силу відігнати». Разом з чоловіком господиня перед вечерею обходили весь двір зі свіжим спеченим хлібом, медом та маком і обкурювали все господарство ладаном. Обору, де стояли корови жінка обсипала диким маком, – «щоб відьми, визбируючи його, не могли приступити до худоби». На закінчення господар «зарубував поріг», – «щоб звір не міг переступити».
Далі господарі заходили до хати, починали накривати на стіл та чекали поки на небі зійде перша зоря, щоб сповістити людям про велике чудо – народження Сина Божого.